ЗІГРІЙ МЕНЕ
Від самотності, вию вовчицею в тишині...
Твої сліди, замітає зима, сковує серце...
В люту стужу, шмагає вітер бичем по -лиці-
розлука ,виливає солону сльозу у денце.
Перебігла кішка, розбила на друзки щастя...
я із чаші смутку, п'ю до дна печаль отруту,
моє серце зболене, просить, любов і ласки!
пісню ,про кохання з синіх гір - Червону руту.
Обніми ,зігрій ,мене коханий- в заметіль зими!,
як падає дощ ,холодні ранки...і довгі ночі,
як стою на роздорожжі ,не знаю куди іти?...
поклич, мене!... подаруй весну ,щоб світились очі.
Послухай ,мелодію чарівну золотий голос!
і пробудися, від сну витри сльозу із щоки,
веди ,у безкраї поля... де колоситься колос,
нахили ,блакитне небо, щоб нам цвіли сади.
Солодким поцілунком, своїх уст залікуй рану!,
що роз'ятрилась роками у зболеній душі,
я у твоїм вікні ,білим світом зорею стану!
поведу, у зелений гай, де співають солов'ї.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809814
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2018
автор: Чайківчанка