Немає світла. Темний дім.
І іноді лиш видно наші лиця,
Коли видніється лукава блискавиця
І пестить вухо грізний грім.
І знову вже не видно лиця,
І знов неспокій і пітьма,
Любов? Її у нас катма.
Обличчя ж хитрі все і ниці.
І знову блискавиця, спалах,
Неспокій, ніби й не чекав.
О, як, прекрасна, вас кохав,
А зараз пусто у дзерка́лах.
На дворі вальс із парасолями,
На шибках - краплин танок завзятий,
Вдягну й собі я плащ пом'ятий,
Пройдусь поміж людськими долями.
І поки я збирався нешвиденько,
Вже й дощик майже враз і стих,
Почавсь умиг, й закінчився умиг.
Вийшов - на дворі так тихенько.
Усі дощі колись кінчаються,
Природа враз нестримно заспіває,
І ця краса велична гріє, усміхає.
Все ніби знов розпочинається.
Таке й життя людське нестримне.
І хоч і під конем ти зараз, друже,
Проблеми очі весь час мружать,
Усе мине, усе швиденько сплине.
Лиш наша пошматована душа
Воскресне знов й гучніше заспіва,
Бо дощ - він зрошує думки, слова,
Попереду краса, не стій, рушай!
Шестикрил. 30.08 і 16.10.2018р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810231
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2018
автор: Шестикрил