Ой,як швидко вони йдуть,- В словах докорів нема,
мої дні за днями... а є лише туга,
І бува мені снують що час швидко так сплива,
дивними словами... й нікого не слуха...
Без зупинок він іде,
чогось поспішає,
і повернення не жди,
бо він не вертає...
Лише в спогад поверта Вистачало на все сил,-
в години нестримні, роботу й розваги...
як були ми молоді Того часу диво-плин
і цвіли,як вишні... давав переваги...
Та, на жаль, той час минув,
чи сплив за водою,
і нас все-таки змінив,
й не стало спокою...
Так трапляється завжди Я живу давно одна,
поміж нами, люди... така моя доля...
Вистача добра й біди, І буваю я сумна,
бо вони є всюди... й хилюсь,як тополя...
І вже серденько моє
сохне з горювання...
Та у мене усе ж є,-
мрії й сподівання...
Радість є і буде ще,- В світі знають всі і я,-
вона не остання... вічного немає...
Вже правнучка в мене є, Діти, внуки і рідня,
й час для спілкування... й мрія оживає...
Що усе буде гаразд,
хоч час і минає,
радість прийде ще не раз,
смуток відступає...
І хоч час швидко біжить, Як всі люди я живу,
та є така сила, хоч вже й з болячками...
що вперед людей веде, Все,що маю бережу,
й мені вона мила... й не лише словами...
І працюю, і пишу,
й маю сподівання...
З часом навіть я дружу,
й веду спілкування...
І минуле, і сучасне,- Зупинити час і дні
все переплітаю... людям не під силу...
І своє мрійливе власне,- Ми відійдем, молоді
в собі не ховаю... прийдуть нам на зміну...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810599
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.10.2018
автор: геометрія