Сповзли тумани із гірських вершин –
Важкі, як рядна, витягнуті з річки.
І клен, мов ґніт запаленої свічки,
Розплився воском посеред модрин.
Смереки наїжачили гілки,
Сполохані різким похолоданням…
Немов лисиця перед полюванням,
Хитрунка-осінь звідує стежки.
З-під купи листя зиркають гриби,
Вилискують вологими шапками.
Ще ліс осінній тішиться дарами:
Якби ж то не розтратити, якби…
Не перейти тумани ці убрід,
Не розгубити золото сусальне…
І гарбузів лампадки поминальні
Палахкотять в долині вздовж полів.
На вовні моху – жолудів бурштин
І трюфелі каштанів шоколадних.
Тримаюсь, мов за нитку Аріадни,
За плай, що в’ється, ніби серпантин.
Щоб не пірнути соняхом рудим
В розхлюпану жентицю* сих туманів…
Допоки літо гусне у гортані –
Цукрується, як золоті меди.
[i]*Жентиця – сиворотка з молока.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810717
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.10.2018
автор: Наталя Данилюк