Вітер листя зриває.
Вітер листя зриває з осіннього саду,
І летить наді мною воно звідусіль.
А мені щось тривожно. Чому так буває?
Чому нас бентежить золота заметіль?..
І усе, як в житті, ми літаємо світом,
Відірвавшись колись від своїх берегів.
Молодими були, було хороше літом,
І любов розцвітала, що мало і слів.
Та минає усе, відійшло уже літо,
Тепер осінь дощить, навіваючи сум.
Пам’ятаю кохання, його не забуто,
На душі защемить від отих моїх дум.
А вітер – бешкетник, він все листя зриває,
Розігрався на волі, його не спинить.
Чи розвіє мій сум, я того і не знаю,
Життя в нас коротке і таке, ніби мить…
17:40.30.10.2016.
Ветер листья срывает.
Ветер листья срывает с осеннего сада,
Оно летит надо мной сорвавшись с петель.
А мне всё тревожно. И почему так бывает?
Чего нас волнует золотая метель?..
И почти, как в жизни, мы летаем по свету,
Оторвавшись однажды от своих берегов.
Тогда молоды были и хорошо было летом,
А любовь расцветала, что мало и слов.
Но проходит лишь всё и прошло уже лето.
И теперь осень с дождём навевает мне грусть.
А я лишь помню любовь, её и не забыто,
Да и душа защемит моя, ну и пусть!
А озорник – ветерок, он всё листья срывает,
Разыгрался на воле и его не унять.
А развеет ли грусть, того я не знаю,
Ведь наша жизнь коротка, всем ли это понять…
11:00.31.10.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811264
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 25.10.2018
автор: Михайло Онищенко