Піщані в нас стежини по селу –
о, скільки раз бо пройдені ногами
і рідко біля двору є валун,
рівненько, аж до річки, берегами...
Таврійський край і рівний степ, як стіл
лиш зрідка десь гора й джерело в'ється.
І не шукай – вже зник останній віл.
А як чутливе стало наше серце...
Так ніжно й любо ми пройшли свої –
дитинство, юність над землі простором,
а тому в серці несемо краї.
Чи не занадто платимо суворо?...
Та мабуть ні. Так, твердо й треба так –
ціною в долю вистелена стежка.
То й найдорожчий знак, а не п'ятак
за дні, що в серці – ба́тьківська мережка...
24.10.2018р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811265
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 25.10.2018
автор: Променистий менестрель