Тремти, душе, багрянцем полонена,
Бо час прийшов на роздуми й слова.
Спустилась осінь тихо на рамена,
Так злотоцвітно… Та чому ж сльоза
Скотилася, мов той багдадський злодій?
Не прохана, не прощена, одна.
І сивий сум сховавсь в очах на споді,
Мов безталання долі спив до дна.
Тремти, душе! Краса оця не вічна,
В такім тремтінні Бог тебе творив,
І Слово дав гаряче і величне,
Щоб у сльозі не згас людський порив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811643
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 28.10.2018
автор: Олена Жежук