Грається казково теплий вечір
Тінями закоханих дівчат:
То блондинкам полоскоче плечі,
Бо вони - кокектливо мовчать,
То шатенок хитро поцілує
Ледь-достиглі губи крадькома
Тільки жаль, що ніч не спить – полює,
Хоче також бути у керма!
А навпроти скромно причаїлись
Дві іскринки в чорно-білій млі:
Хоч пускають в невагомість стріли,
Та пливуть наосліп кораблі.
Бо сіяють очі волошкові
Спілістю нескошених полів
Здатися несила юнакові -
Закохатися сам Бог велів!
І зробив, тримаючись на грані,
Самостійний, несміливий крок
Й вимовим «без Вас, прекрасна пані
Сил нема дістати до зірок
Тільки вдвох покоримо вершину,
Я без Вас довіку не засну
Мріяти й кохати не покину –
Вашим іменем назву свою весну...»
Промовляв тремтячим напівтоном,
Кожне слово линуло з грудей
В унісон, несправним камертоном
Усміхалось янголя руде
Й відповіла ближче проти ночі
Найкрасивіша з усіх дівчат:
«Любий мій, погляньте, мої очі,
Не дарма кокетливо мовчать…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811838
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2018
автор: Тарас Слобода