Серед зеленого поля майоріли кульбабки, ромашки, волошки…. Над ними літали різнокольорові метелики. Кругом краса!
Якось долинула до однієї жовтоголової кульбабки розмова дідуся з онукою Дівчинка збирала квіти для свого віночка.
– Дідусю, ця квітка – одне велике сонце, яке вранці будить мене, – промовила дівчинка і спрямувала свій погляд на кульбабку.
– Справді, Оленко, якщо уважно придивитися, то воно й так…
Вони пішли, а кульбабка все міркувала й міркувала, що навіть сон їй наснився, начебто вона – денне світило.
Загордилася. Хвалить-вихваляє себе цілісінький день.
– Я – сонечко! Подивіться, яка я гарна… Дякуйте мені, що поруч зі мною на полі зростаєте…
– Воно усім гріє, дає життя. А ти? – відповіла їй Ромашка, яка росла біля неї.
Сонце дивилося на них і мовчало.
А наступного дня жовтоголова перетворилася на диво дивне: жовта квiтка покрилася бiлим пухом, який зiрвав i понiс вiтер. Уже ніхто з мешканців поля не пізнав хвастливу красуню. Де ж вона поділася?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811864
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2018
автор: Міла Перлина