Дощ осінній слізьми сіє сум по промоклій долині,
Обриває з гілля листя жовтого пізню красу.
Серед вод зупинившись, заблукало стоїть в самотині
Вишня в цвіті веснянім, заплітаючи русу косу.
Задивилась в люстерко на завиті у зачіску квіти -
Як же їй до лиця врода цих запізнілих обнов.
Приголубив серденько вересневий, ще лагідний вітер,
І, можливо, й не сон – ця осіння квітуча любов.
Підіймає на крилах спроба злету красивої мрії,
Кида виклик часам і законам земного буття…
Білий цвіт на гілках – то не дивна святкова подія,
То лиш дотик любові, попри холод - буяння життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811915
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.10.2018
автор: Людмила Пономаренко