У мене мурашки. Від тебе й холодної зброї.
Ти вкрав мене, чемно зв'язавши руки.
Я склала всі списи. Я більше не б'юся з тобою.
Ти з'їв мою совість. Я в розпачі від розлуки.
Ми ходим по лезу. По гострому і безпощадному.
Ми стали на лижі. Нам страшно. Летим з гори.
Хіба можна бути такими безглуздо-відважними?
А ''нас'' і нема. Бо ''ми'' - то окремі ''ми''.
Ти знову літаєш. Керуєш стихіями й хмарами.
Ти геть не боїшся. Зі страхом давно на ''ти''.
Щодня обростаєш в мені руїнними храмами.
Лякаєш, лякаєш, а я не боюсь висоти.
Боюсь, що не справимось. Гучно і стрімко розіб'ємось.
Що все це дарма. І ми летимо не туди.
На автопілоті повернемось і не розділилимось.
Нас кинуть в пустелю і ми помремо без води.
Нас не зрозуміють. Нам треба тікати затемно.
Ми наче злочинці, вкрадемо себе від них.
Хутчіше ховайся, за нами біжать з автоматами.
А я попіклуюсь аби твій літак не стих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812148
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2018
автор: Дивна