Як йде з висоти могили, з розверзнутої гори,
Слухай, не говори.
Біле її намисто - кісточки та хребці,
Хрестик зі срібним розп'яттям затиснутий у руці -
Все замкнене у труні
і незамкнене у труні.
Обрієм сновигає, мов по хиткій струні...
Із нею приходять холод і самота,
Гніт перегною, снігів і вологість глин.
Простує до тебе, наче жива - отак
Здатна зринати чорна зола з глибин,
Де приспана вічність... А в тебе лиш ніж і гріш,
І пам'ять любові, самої її не гірш -
Мов легкість пухкої вовни сліпих отар,
І камінь на серці - крило літака, вівтар...
... вранці прокинешся, від сновидінь болиш.
І голуб по підвіконню - облиш, облиш...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812278
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2018
автор: Єлена Дорофієвська