Ми всі колись були на грані зриву,
Коли послати були ладні все:
І друзів, і родину, мрію,
І чим жили — усе, усе, усе.
Та щось сказало: "Стій!
Спинись, дитино, що ти твориш?"
І із дзеркал душі твоїй
Лилась вода — і просто в море.
Дивись на море, замалюй,
У пам'яті собі залиш.
Щоб у часи неспокою
В твоєму морі був би штиль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812285
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.11.2018
автор: Кирпичина з гори