[i]По перших лагідно-теплих днях листопада, вночі з суботи на неділю розпадався дощ - і зараз у Львові туман, наче у Лондоні. Такий стан Природи навіяв на мене ностальгію, і я вернулася думками у кінець 70-их років (а саме у 1978 рік), коли у Львові у Будинку Преси на вулиці Володимира Великого зібрали з усієї області талановиту літературну молодь і утворили літстудію "ГРОНО", керувати якою довелося протягом десятиліття уже покійним Василю Іванишину та Роману Качурівському, і ще нині бадьорій і добре знаній поетесі старшого покоління Марії Людкевич.
В останній четвер місяця збиралося нас багато, десь під чоловік 200!!!, під дахом Будинку Преси, де нижче поверхами діяла тоді газета "Ленінська молодь" (згодом "Молода Галичина"), саме цій газеті і дописам наших керівників ми, молоді початківці, завдячували журналістській опіці діяльності літстудії і щонайважливіше - першим нашим публікаціям. Моя перша публікація сталася в листопаді 1983 року до Дня студента з чудовим фото із серії перших моїх салонних фотосесій рукою знаменитого Володимира Дубаса.
Робота літстудії проходила як творчий вишкіл: керівники "ГРОНА" аналізували творчу пошту за місяць, відбувалися живі читки-декламації і тут же живе обговорення почутого, кожен з присутніх мав право докинути свою думку про автора і критикувати його з таким натхненням, що інколи від новотворів не лишалося каменя на камені. Так, будучи восьмикласницею, я познайомилася з багатьма тепер уже добре знаними письменниками - поетами, прозаїками, піснярами - і з моїми майбутніми побрамимами по літстудії Львівського університету "Франкова кузня", серед яких були: уже давно покійний журналіст, прозаїк Василь Левицький (майбутній керівник "Франкової кузні", директор письменницького літклубу), поети Віктор Неборак, Василь Терещук, Володя Олейко, Марія Шунь, пісняр і радіожурналіст Богдан Кучер, майбутній мер Львова Василь Куйбіда, прозаїк Олекса Вільчинський, пісняр і поет Олесь Дяк, журналіст і прозаїк Олег Пендерецький, журналістка і поетеса Вікторія Завгородня-Садова, Оксана Лозова, Іван та Тарас Лучуки, Володимир Прус, покійна Зорянка Гладка та багато інших.
Як члени літстудії "ГРОНО" ми започаткували молодіжний літературний фестиваль "Львівська поетична весна" і в період фестивальних днів зустрічалися з різними аудиторіями - їздили у райони Львівщини, виступали у Львові - у студентських аудиторіях та гуртожитках, в районних Клубах творчості, у стінах рідного університету... Слідами фестивалю завжди друкувалися добірки наших творів зі звітами у газеті "Ленінська молодь" ("Молода Галичина"). Це був розквіт молодої літературної хвилі 80-90-их років, усім гуртом ми влилися в літературну секцію КЛУБУ ТВОРЧОЇ МОЛОДІ, від якого у тому ж 1983 році об'їздили з творчими виступами усю Східну Україну, закінчуючи Донецьком: нас чули в шахтах на перезмінках у Червонограді, Павлограді, Горлівці, Макіївці, в сімейних гуртожитках Дніпропетровська та Дніпродзержинська, на взуттєвій фабриці Рівного, тощо.
Хто пройшов вишкіл літературної студії "ГРОНО" ввійшов у велику літературу зрілим і професійним творцем, і дух графоманії, поширений у сьогоденних літературних пошуках, не торкнувся пера і серцевиння "Гронівців".
По-різному склалася доля студійців - багато моїх однолітків-побратимів емігрували за кордон (Володя Олейко у Лондон, Марія Шунь у Штати), деякі з "гронівського" коша, на жаль, уже не з нами - відійшли трагічно, у розпалі своєї молодості і творчих сил. Серед них уже згаданий прозаїк Василь Левицький - втонув на будові у Миколаєві, так і не побачивши з друку свою збірку прозових новел "Великий день".
"Навчив нас плакати, а сам
ледь-ледь зсутулений і гордий,
пішов в трагічні небеса,
як гуцул у високі гори", - епітафія побратима по перу, поета Василя Терещука.
... Деякі зі студійців, змагаючись з буденщиною, набули міці, деякі, навпаки, набралися гіркоти...
Життя - не поле...
На своїх сторінках буду потрохи знайомити вас із літературними побратимами. Першим буде Вітя Неборак - багатолітній учасник "ГРОНА", літстудії "Франкова кузня", що згодом став відомий у літературних колах України як творець групи постмодернової поезії "Бу-Ба-Бу". Але я його знала ще в ті часи, коли його поезія дихала юначим романтизмом, таким він мені здається набагато яскравішим.
[i][/i][/i]
[color="#ff0000"][b]ВІКТОР НЕБОРАК[/b][/color]
Такий туман - здається, плисти можна,
вікно унастіж - і піти в туман...
На дно морське подвір'я наше схоже,
русалки авта ловлять жартома.
Спиняються потоплені фіати,
химерним косяком птахи пливуть.
Мені будь-ласка до кінотеатру,
до будь-якого, до якого-будь...
І дві години надзвичайних видив
русалкам завдають таємних ран.
На вулицю після сеансу вийдуть -
парк водоростями заріс, туман.
***
Листопад - вечірній настрій мій,
крапельки туману на обличчі.
Перехожа, вам туман цей личить -
каблучки на вулиці старій.
Я спинятись вас і не просив,
навіть листя падаюче знає -
нас розвозять втомлені трамваї
в різні долі, виміри, часи.
Не знайти для зустрічі прикмет,
та послухайте, чужі кохані,
личить вам це місто у тумані -
це не образ, просто комплімент.
Ви його почуйте і прийміть,
і прийдіть додому небуденно.
І комусь дорожчому за мене
розкажіть про цю щасливу мить.
Я ж піду - високий і стрункий -
між вікон, де ваше щастя світить,
з настроєм освідчуватись світу
полохливому, як каблучки.
***
Давайте дочекаємось весни,
було б сумним знайомство наше зараз,
холодні дні створили б сірий нарис,
бо забуденні для новел вони.
Я б так хотів, щоб зразу все знайшлось -
слова і почуття, але найбільше,
щоб став для вас я другом наймилішим,
хоч зараз просто хтось я, просто хтось.
Я б так хотів, щоб наша самота
розклала нам лише щасливі карти -
якщо ви та, ви будете чекати -
я вірю, саме та ви, саме та!..
[i](Вірші Віктора Неборака 80-их років XX cстоліття)
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812514
Рубрика: Нарис
дата надходження 04.11.2018
автор: Сіроманка