Давно замовкли в нас пісні весільні,
Тепер весілля – рідкість на селі,
Та й ті перетворились на застілля,
Де поряд п’ють дорослі і малі.
Нема тих слів, що звичай прикрашають,
Магічну силу втратив рушничок,
І щастя теж по-іншому бажають,
Згубився український гопачок.
І атрибути маємо нові ми,
Хоча живі калина й коровай,
Стрічають наречених люди німо:
Пісень так і не вивчили слова.
І біль засів так глибоко й надовго:
Куди йдемо, а головне – із чим?
Може й тому рясніють у нас вдови,
Хоча, багато є тому причин?..
25.06.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812715
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.11.2018
автор: Ганна Верес