Осінь несе жовтолист, холод і теплий чай...
Трішечки хочеться вмерти, та, зрештою, то пусте.
Сонце летить на південь в ар'єргарді пташиних зграй.
Небо летить на землю, і розіб'ється, як впаде.
Небо — воно як я, завжди різне і все одне,
В дранті плаксивих хмар, дише вічністю та вогнем.
Пара зірветься з губ і повітря таке крихке:
Слово скажи — розтане рваним змістом чужих морфем.
Слово скажи і все — а тому ти краще мовчи,
Пий світанкову тишу, морозяну і пусту.
Сизі долоні ранку розвіють серпневі сни.
Сині пелюстки обрію сірим дощем опадуть.
Сонце летить на південь, залишає холодну тінь.
Хмари спливають кров'ю — в ранах плещеться голубе.
Сколеться горизонт блискавками чужих світів.
Небо впаде сьогодні. Знаєш, воно впаде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812740
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2018
автор: Marika