Мовчи тепер. Нічого не кажи.
Відчуй тремтячу хвилю суголосся,
змокрілля зелені від синіх берегів
очей, що стежать за моїм волоссям.
Лоскоче думку всивіла стерня
про сизу вірність, голубінь платана.
Нехай ранкові мітли гомонять,
так наче день ніколи не настане.
Хай голуби скурликують карниз,
позиркують до нас із підвіконня…
Мовчи й тепер. Торкайся десь поблиз
жахтіння серця і пульсара скроні…
А як зберуся звідси відлітать
мести з-під божих ступень хмаровиння,
лети зі мною в синяву невинну,
і говори до мене, говори мені…
(2018)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812943
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.11.2018
автор: Світлана Ткаченко