Ні спокою, ні затишку, ні мрій,
лиш холодом подзьобана самотність.
Що крок у осінь - візерунок-біль,
у сиву цятку неба тиха просинь
коли одна
напів
коли
Ні сліз, ні смутку, навіть пустоти
нема густої, щоб душа пропала.
Щось тисне в грудях. Але з висоти
відчуження саму себе не знала
коли один
напів
коли
Крізь дні, роки, крізь ці міста й дороги
не було серця, думки, сну, грози,
не було навіть вигадки у бога,
щоб зачепитись!...щоб в життя врости
коли одна...
один...
коли...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813076
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2018
автор: Мар’я Гафінець