Ти сидиш на балконі, фарбуєш нігті, Лоліто,
жовтіють дерева; кажуть, це бабине літо,
горить осінь теплим своїм дивоцвітом,
а тобі так хороше на сонці отак сидіти.
Доторкаєшся вічності скронями останніх кульбабок,
пурхаєш метеликом між снами втомлених бабок,
і губиш останні шанси піднятись до неба,
яке файно-блакитне саме звідсіля, і вище не треба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813251
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2018
автор: Олена Акіко