Нас розділяло небо над землею
І плетиво незміряних доріг.
Я не впивалась ніжністю твоєю,
Ти не пірнав у глиб очей моїх.
Сплітала доля в різному узорі
У радості і в смутку наші дні.
Без тебе ночі рахували зорі,
Що у моєму падали вікні.
Тепло шукали ми в обіймах інших,
Нас розділяли люди і міста.
Я не тобі присвячувала вірші,
Всміхались не мені твої вуста.
Та долі мить, розвіявши розлуку,
Подарувала диво-відчуття.
Коли ти вперше взяв мене за руку,
Здалося, ми знайомі все життя.
В очах злетіли мрії зорепадом,
Від хвилювання голос пересох.
Давай самотність лишимо позаду
І щастя пошукаємо удвох.
Лише тобі писатимуться вірші,
Горітимуть у пристрасті вуста.
І щоби нас не розлучали більше
Ні люди, ні бажання, ні міста.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813343
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2018
автор: Світлана Вітер