Мені неначе слів не вистачає,
Щоб розказать тобі, як ліс дрімає
Навколо нашого монастиря, і як гойдає
Пітьму ліхтар, і оживає
Щось нереальне, і псалтир читає
Хтось за вікном у храмі мелодійно,
І осіняюсь я хрестом благоговійно,
І ранить серце гострий біль спокут,
Та дякувати Богу, що я тут!
Мені неначе сліз не вистачає,
Коли подумаю, що змій кільце стискає
Навколо дорогих мені людей,
І світ, наче язицький Колізей
Жорстоких втіх - музики б`ють в литаври
І ріжуться ножами, наче маври,
Нещасні і обдурені брати
На радість вельзельвула, сатани!
Ось він стоїть у імператорській короні
І плеще у свої страшні долоні,
І тріщиться на скіпетрі змія,
І на чолі у всіх - його і`мя !
Мені неначе сліз не вистачає
Молитися за тих, хто вже втрачає,
Або вже втратив, Вічнеє життя,
Якби хтось чув моє серцебиття!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813421
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 11.11.2018
автор: Протоієрей Роман