* * *
Знаєш, коли сама і тебе, як цукру, бракує,
Стіни розбиваються нібито на уламки,
Кава гірка і зовсім не так смакує,
І такі остогидлі світанки, ранки, сніданки.
А плакати на твоєму плечі було непросто,
і всі минулі слова з тобою втрачають сенс.
Жити без тебе – ніби постійно триматись пОсту,
і ніби вмерти – знати, що ти навіки щез.
Знаю, ти – попелище після пожеж,
Знаєш ти: ніколи не буду для тебе жадана,
І коли мене вкриєш, вимкнеш світло і підеш,
Я, напевно, не встану,
ніколи не встану.
10.11.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813455
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 11.11.2018
автор: Тетяна Ященко