Холоднішає. Сонце заходить.
Дощ облив пересохлий асфальт.
Погляд стомлений ніц не знаходить
Крім чобіт, парасольок і пальт.
Я сиджу на промоклій платформі,
Спрямувавши свій зір вдалину.
Все в порядку, читачу, я в нормі,
Та ще трохи — у себе пірну...
Душу гріють не светри, не гетри,
А чекання обіймів із Ним —
Хай до Нього версти-кілометри,
Що покриті асфальтом брудним!
Он, знайомі видніються фари...
Я із сумом заходжу в салон.
Жовті вогники — сутінків чари
Забирають мене в свій полон...
(11 листопада '18 р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813481
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.11.2018
автор: Alisson