Я щез! Пропав! Мене нема!
Ніхто вже навіть не шукає!
Коротка пам'ять і німа,
Про нас рідня лиш пам’ятає.
Небесна сотня у землі,
Відспівана, у домовинах.
Ми ж розчинилися в імлі,
Чиїсь батьки, чиясь дитина…
А нас не сотня – батальйон!
Нас не згадають поіменно,
Не впишуть прізвищ в пантеон,
Не схилять до землі знамено.
Нас значно більше, в кілька раз,
В нелюдських муках помирали.
Тих хто вбивав, віддав наказ –
Нікого навіть не шукали.
Втопили трупи у Дніпрі,
Спалили наче біомасу,
Команду дали нагорі –
Ми щезли з простору і часу.
Нас вже ніколи не знайти,
Ми ті, що безвісти пропали…
Щоб ворог не досяг мети,
Потрібно щоб нас пам’ятали.
12.11.2918 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813593
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.11.2018
автор: Мирослав Вересюк