Я йшла собі...А ти мені та й: "Добрий вечір..."
І наче Бог мене узяв за плечі!
Отак відто́ді й стали ми до пари.
Все, що могли, ми від кохання брали.
Пішла весна...І став самотнім літній вечір.
І сум такий узяв мене за плечі!
Усе-усе збиралося до пари,
Лише у нас щось крила відібрало.
Щебечуть в теплих гніздах ді́точки лелечі...
Який чудовий всівся в полі вечір!
Вже й осінь за вікном, а я - без пари...
І гаснуть-гаснуть у очах стожари.
Живу собі...В зимові вечори, до речі,
Все згадую: "Прикрий, кохана, плечі..."
І зігріває кави тепла пара:
Така утома, мов весь день орала.
Візьму я плед: добротний і м'який - овечий...
Нехай зігріються тендітні плечі.
А в серці...В серці наче стала крига,
Рятує від самотності лиш книга.
Я жду весни...Щоби в духмяний теплий вечір
Лелечий пух упав мені на плечі...
Щоб в тихе веселкове надвечір'я
Хоч привітатись, все ж пройшов подвір'ям...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813597
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2018
автор: Галина Яцків