Живе, ще все, у тій хатині,
Що вчора мріями цвіла,
А нині, Господи! А нині!
Лиш пам`ять зрідка ожива.
Все так, як мама залишила,
Не поміняли ні роки,
Іх ніби нічка притишила
І вишивала рушники.
По білім чорне мережила,
В ляне вдягалась полотно,
В старім куферку вічність жила,
Складала спогади на дно.
А я сьогодні доторкнула:
Їх віяв вітер, день сушив,
Ім пам`ять легко підморгнула
І спогад вічністю віджив.
Ой де ж ви, мамо? Чом роки
Так тихо душеньку приспали?
Зостались ваші рушники
І ви у них зостали.
Така, як завше - молода,
З наперстком у долоні,
В ляному світі полотна,
Та вже в земному лоні...
(С) Леся Утриско
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813830
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2018
автор: Леся Утриско