Високий замок у вогнях вечірніх,
Зиґзаґом мокнуть сходи від дощу,
То не біда, та лиш біда у тому,
Що я себе ніколи не прощу.
Нехай кричить моя душа від болю,
Нехай туга мене з журбою б'ють,
Мені ніколи вже не буть з тобою,
Мені тебе ніколи не збагнуть.
Горять вогні, і тихо все довкола,
І сильний вітер, наче рідний брат,
Ідуть дощі, та лиш вона сувора
Мені розбила серце, наче град.
14 листопада 2018 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813905
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2018
автор: Ruslantsio