[b]П[/b] - ірнає у хмари неспокійне сонце
[b]І[/b] якось несміло полином гірчить,
[b]З[/b] дощем у двобої вітер розбишака
[b]Н[/b] - агадає кожну неповторну мить.
[b]Я[/b] - лини лапасті повисли в тумані
[b]В [/b]- іти полохливі, як вуха зайців
[b]Л [/b]- ише калинонька сміється рум’яно
[b]А[/b] - дже не боїться дощів - холодів.
[b]Д [/b]- ень, мов покотився із гори донизу,
[b]А [/b] вже по обіді - бранець ліхтарів.
[b]Р[/b] - ано сповиває, вкладає в колиску
[b]Ю [/b]-рлива довга ніч, хоч би не хотів,
[b]Є -[/b] днаючи небо з землею для снів.
[b]П[/b] - о стежці гарцює туман, наче привид
[b]О [/b]– сінь вже гукає зимоньку здаля
[b]Р [/b]- уном озимина на полях взялася,
[b]А -[/b] ж легкою стала і дзвенить земля.
07.11.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813930
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 15.11.2018
автор: Веселенька Дачниця