Затулив серпанок місяць пеленою,
Небо стомлене у зорях не цвіте.
Все кругом укрило тугою німою,
Хоч ще й осінь, а уже не те.
Нічка одягає всіх в чорну свитину,
Мов голубить під крилом печаль.
А Ти не зустрінеш мене біля тину.
Летить моє серце в синю даль.
Вітерець легенький пригорне близенько,
Прошепоче бажані слова.
Поцілують ніжно губи солоденькі,
Від яких хмеліє голова.
Місяченько гляне, як ранок настане,
Берегам від річки ж не втекти.
А моє серденько ждать не перестане,
Мить чарівну – в якій Я і Ти.
19.11.2018 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814520
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2018
автор: Валентина Рубан