[i]Незнайомцю,
віриш, дуже страшно залишатись один на один з цими живими монстрами, які приховуються під маску людяності. Страшно, бо я ще не навчилась добре це розпізнавати. Звикла вірити одразу, а вже з часом починати сумніватись у правдивість слів. Оце "з часом" виникає після того, коли був нанесений несподіваний удар в спину. Буває наносять удар точнісінько в лице і ти не знаєш, чи тобі плакати, чи тобі сміятися.
Милий, все більше і більше боюсь відвертих людей, адже частіше за все саме вони і виявляються цими слизькими і липкими монстрами у подобі людини. Все частіше намагаюсь уникати будь-яких діалогів й відвертих стрілянин очима . Ховаю очі , а за ними й душу. Нема чого лізти непроханим гостям, але люди настриливі, все вигризають в тобі дірку через яку можна проникнути в мозок. в підсвідомість ,а далі в самий центр твого страху. Добре, що хоч у дупу не цілують!
Захована в теплу ковдру і попиваючи гарячий чай з лимоном, насолоджуюсь звуками клавіш, які набирають цей текст. Це справді чарівна мелодія, саме вона віщує створення чогось особливого , чогось інтимного, особистого. Зараз на вулиці йде кострубатий сніжок, який очевидно вирішив забрати половину листопада собі. М'які сніжинки вештаючись під теплим ліхтарем, намагають насолодитися миттю існування, адже потім вони зіллються з вічністю.
Хочеться і з тобою ось так кружляти під вуличним ліхтарем десь у центрі нашого солодкого міста, і просто думками злитись із вічністю, злитись із часом і розсіятись по місту маленькими-маленькими молекулами. І щоб наші маленькі частинки вештались по світу і подорожували, обминали морозних людей і зустрічали сонячних. Впевнена , що тобі також підкрадались такі думки, і хотілось мене взяти у свою зимову велику куртку і поволокти до незвіданого. Де ти мене оберігаєш, а я тебе обігріваю..[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814524
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2018
автор: дівчина з третього поверху