Вже не спілкуємось з тобою...
Змія на серці із журби...,
Мабуть, задумано так Богом,
Щоб більш не перетнулись ми...
Без тебе- на душі- туман,
І ніби все життя- ілюзія суцільна...
А навкруги...-лиш дикий той самообман,
І бути поряд із тобою бажання навіжене...
Твій образ в пам'яті сплива, неначе символ
Й посміхатись змушує щодня-
Кохання невгасимого той вічний вимпел-,
Що у скрутні хвилини болем ожива...
Він ріже серце впевнено на шматки!
І навіть часу не дає прийти до тями!
Неначе б то оті середньовічні кати,
Із життя вистругує моменти щастя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814529
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2018
автор: Searose