Сніжна осінь, що вітром підбита,
З відголосом лихої війни.
В землю скапує кров, що пролита,
Ти сльозу мою гірку прийми.
Доєднай до пролитих жіночих
І скупих чоловічих - терпких.
Скільки ще має бути охочих
До наживи, де Господа гріх?
Де немає у душах святого,
Черстві стали в безчесті серця.
Позабутого слова простого
Не почуєш, де тіло мерця.
Студениця калатає дзвоном,
Де любов мала в грудях цвісти.
Живеш, осінь, ти вічним каноном
Й кари нелюдам не обійти.
20.11.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814636
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2018
автор: Валентина Ланевич