А як же хочеться тепла.
Ні,я не нию.
Не жаліюсь я...
Тепла від Сонця вистача,
курортів моря нам не треба.
Я хочу бути там,де добре,
де всі ті біди йдуть у забуття...
Я хочу бути там,де я є я .
Я хочу бути собою,
не грати актора.
Не грати ті ролі,
дурні і пусті.
Хочу туди ,де я немов оживаю.
Де я мрію,літаю,
від щастя співаю...
Де живу і надіюсь,де я вірю ,
кохаю,до неба злітаю...
Як дивлюсь навкруги,
де живу,де навчаюсь...
Просто сплю,кудись йду,
щось пишу і читаю,
але я не живу,і від того ридаю...
Може хтось скоса гляне,
хтось осудить й засудить...
Та правду кажу,правду кажу
І ще вагаюсь,я вагаюсь...
Що не живу ,а побиваюсь
Від всього світу так лякаюсь,
від того зла,від холоду людського,
від слів байдужих,від недолюдей...
А час то йде,а він невпинно лине,
і не вертає вже,і не жаліє нас....
Життя-це те ,де все летить,
біжить,спішить..
Життя- це те,де нас завжди
чекають,де нас кохають,
де вбивають,з ніг збивають...
Життя-де ми живі,де ми літаєм.
І серед страху оживаєм...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814740
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2018
автор: Лілія Левицька