На площі не пройти серед містян,
Організовують публічну страту.
Тут струни рватимуть під сльози освітян.
Така прийшла вказівка з магістрату ….
Щось надто розігралися вони,
І вибухають часто Паганіні,
Годинники їм в такт кричать настінні.
Міському кату наказали: вгомони!
Одразу кинулись найтоншу ноту рвати.
Вона пручається. Бо їй це теж болить.
Товпа вищить, у захваті від страти.
Сильніше потягніть, - товпа кричить ….
Та раптом скрипка взяла і заграла,
Їй, виявляється, не треба скрипаля,
Вона людського болю стільки взнала,
Що їй скрипаль потрібен лиш здаля …
І мерські вікна більше не лякали,
І все чиновництво без користі пусте,
І журавлі над містом пролітали,
Шопен маленький теж уже росте …
І візьмуть в руки скрипку дітлахи,
Захочуть стати гідних справ майстрами,
Не буде в місті хтивої руки,
Що тішиться під вечір хабарами …
Завжди в повазі сивий музикант,
На вулиці віршем за звичай відповісти,
Писали в школі малюки диктант:
Міцні зробили струни оптимісти …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814771
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.11.2018
автор: Дружня рука