Колись у нашім краї
лелеки не жили,
і я,люди, не знаю,
чому таке було...
Та якось прилетіли
лелеки з тих країв,
де зиму зимували,
у пору холодів...
Коли сніги розтали,
й морози відійшли;
хатинки збудували
і в нас тут зажили...
Та якось в нашім краї,-
знайшовсь злий чоловік,-
хатинки він зламав їм,
й лелек прогнав в той рік...
Птахи засумували
й покинули село,
і десь в якомусь гаї,-
звели нове гніздо...
Село було на гірці,
а гай у низині...
І тихо чоловіку
жилось тоді в селі...
Спокійно було й людям,
ніхто не турбував,
а злий той чоловічок
сім"ї чогось не мав...
Селяни працювали,
за себе кожен дбав...
Не думали й не знали,
хто тих лелек прогнав...
Та якось у ніч темну
проснувсь один лелека,
й побачив що палає,
щось зовсім не далеко...
І він піднявсь на ноги,
і ними стукотів,
і своїм носом-дзьобом,
він дуже клекотів...
Почули це лелеки,
проснулися усі,
і довгими дзьобами
заклекотали всі...
Клекіт люди почули,
вогонь підняв усіх,
і швидко усі встали,
і той злий чоловік...
Пожежу погасили,
ніхто не постраждав,
в розмовах все ж питали,
як й хто їх розбудив...
Отак усі й дізнались,
і злий той чоловік,
що завдяки лелекам
ніхто з них не згорів...
І люди захотіли
лелекам помогти,
всі разом збудували,-
нові для них хатки...
І працював старанно
отой злий чоловік,
вставав він кожен ранок,
раніше за усіх...
І вже на другу весну,
як зацвіли садки,
вернулися лелеки
у нові ті хатки...
Як тільки прилетіли,
то й оселились там...
І люди їх зустріли,
й раділи тим птахам...
І з того уже часу,
на рідній нам землі,
лелеки проживають,
і люди вдячні їм...
За щирість їх і ласку,
готовність помогти,
і кажуть їм: "Будь-ласка,
живіть у нас завжди!"
Не даром кажуть люди,-
не буде там біди,
де всі живуть у дружбі,-
і люди, і птахи...
Лелеки зрозуміли,
що й злий той чоловік,-
злим більше вже не буде,
бо ж все він зрозумів...
Отож і людям треба,
як і отим птахам,
щоб чистим було небо,-
буть добрим усім нам!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814902
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 22.11.2018
автор: геометрія