Приходить він додому день у день.
В самотності посидить, поміркує...
Він вже не чує радісних пісень,
Бо серце вже давно його пустує.
Приходить, чай заварює міцний.
За звичкою вже до вікна підходить.
І любить дощ і сильний і рясний,
Бо ніби дощ завжди з ним заговорить.
І запевняє він самообманом,
Що не самотньо, так живеться добре.
А знаєте, таких людей не мало,
Життя зламало, а були хоробрі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814946
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2018
автор: Ірчик