Поки сонце ше цвіте, ми з кумов до ліса,
Так набридли баніки*, та ну їх до біса.
Ніц не робиш но вариш, ладиш на всю челідь*,
Хустков коси завізала, така м, як той лебідь.
Зоська тоже сі зібрала, кошик підвізала,
Канапки я помастила, накраяла сала.
Кума взєла четверчину*- би з мо не померзли
І обидві коло ліса в одну мить вокресли.
Так грибів сі юш вродило -збираєм - нівроку,
Буде знов в зимі шо їсти , як тамтого року.
Так літали з мо по лісі, по всіх корчах рили,
Жи в кінци, не знаю як, та з мо сі згубили.
Загубиласі кума, тай десь юш пропала,
Кричу: - Зоська! Де ти є? Мало м сі не всрала.
Кличу Зоську, Бога молю - би сі шо не стало,
В лісі диків ходит повно, би і не здогнали.
Юш не знаю скілько часу я куму шукала,
Зачала м тікати з ліса, би ніч не застала.
Виджу трасу... іномарки, пакуют із Польщи...
Йой! Кума сидит над ровом, розминає кости.
У руках тримає картку, грубо написАно:
Жи юш дуже сильно плаче за своїм Іваном.
Років має трийціть п`ять ... а має всіх сорок,
Пише - трижди* жи вдова, аж сі курит порох.
Зосько! Шляк би тебе трафив, де Йвана подінеш?
Та хлопи таких не хочут, а ти сі не зміниш.
Коли с встигла повдовіти, аж три, Зосько, рази?
Мухоморів сі наїла, чи може зарази?
Зачарована сидит і мене не чує
До священника подзвоню, най ї розчарує.
Повідомила м і Стефка, най фіру прижЕне,
А як ні, то юш кума сі повторно вжЕне*.
Йвану вислала менсахи най рихтує грілку,
Зосьці склинило мозги, не влізає в фіртку.
Так мо кумов волочили, та її грибами,
Жи м в кінци із тутих* нервів післала до мами.
І до мами, і до тата, Івана - родини,
Ніби м нині юш дожила востатноі днини.
Не міняй ти, моя кумо, незмінної теми -
Маєш Зосько свого Йвана, нашо ти проблеми...
Баніки- каструлі, челідь- сім’я , четверчина- 250 грам, трижди- три рази, вжене- вийде заміж, тутих- тих.
(С) Леся Утриско
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815015
Рубрика: Гумореска
дата надходження 23.11.2018
автор: Леся Утриско