Згадуючи маму, знов сумую я…
Навіть через роки… пам'ять ожива…
Наче скарб для мене, хусточка твоя
І щемить при згадці вся душа моя…
Знаю, що не прийдеш ти уже з Небес
Не буває в світі надземних чудес.
Зустріч лиш уявна,… але так було…
Приголубиш ніжно ти моє чоло.
Розповім про радість, прикрощі малі
Про життя родини, та що на Землі...
Як сіяє сонце в небі голубім...
Чи порядок в домі,... чи є лад у нім…
Все тебе цікавить,... все ти хочеш знать…
Щоб Творцю в молитві знати що сказать.
Мудрістю своєю лихо одвести
Крилами лебідки хмари розвести.
Скільки ж сили, ненько, Бог тобі послав
Вивести нас в люди… Ще й терпіння дав,
Щоб знести всі біди, горе та жалі
Й відлетіти в небо, так як журавлі...
А тепер над нами сяєш з висоти
В душах щирих - Ангел світла й чистоти.
Цінувать життя ти вчила над усе:
«Бог дає людині, що вона знесе…»
Знов зітру сльозину, загорну думки
У хустину неньки – пам’ять навіки.
Я, голубко рідна, квіти принесла,...
Бо із ними завжди я до тебе йшла…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815194
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.11.2018
автор: Любов Таборовець