[i]« Нате!» [/i]
В. Маяковський
[i][b]I[/b][/i]
Йдемо до мети чередою,
а душі неначе чужі.
Стидаються бути зі мною
великі поети й мужі.
Убрані у пір'я і лати,
спокушені позами ню,
суди затівають пилати,
улесливі пані – меню.
Немає дороги людині
у люди. Розмили дощі,
неначе цілушку у щі.
То я собі прісно і нині,
аби не труїти гордині,
не пробую кислі борщі.
[i][b]II[/b][/i]
На кобіту міняю кебету...
Про серйозне пишу жартома...
Може, еросу мало в сюжеті,
що реакції зграї нема?
Ні тобі соколиного писку,
ані клекоту з неба орла...
Чи немає од істини зиску,
чи оцінки собі не дала?
Невибаглива публіка хоче
не до Музи своєї у храм,
а на ідола п'ялити очі
як на Євині перса Адам.
Ще у моді сіріюче чорне.
І не пави, і не павичі...
Перекрикують білу ворону
сойки, одуди, дятли, сичі.
Аплодуємо світському леву
за його наготу металеву
і за охи та ахи пера.
Ой! А, може, писати пора,
як Адам, ублажаючи Єву,
видає порожняк нагора?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815634
Рубрика:
дата надходження 29.11.2018
автор: I.Teрен