Упало сонце, догорає день
на заході загравою ясною.
І навіть горобці – анітелень,
налякані суворою зимою.
У лісі тиша і в очеретах.
Гілля дерев здіймаються як руки.
Летить за обрій одинокий птах
і тінь його не падає на луки.
І опустіли сиві береги.
Усе чекає білу завірюху,
але не вистачає сили духу
миритися із кознями пори
і піднімати руки дигори
як ті дерева, що не мають слуху.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815644
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 29.11.2018
автор: I.Teрен