Струмок біжить, та музики не чути.
У воду дивишся, вже губиться твій слід.
Шукаєш залишки протиотрути
Від темряви, що поглинає світ.
У просторі зникають хвилі часу,
Нагору повертаються святі.
Вмирає від нестерпної образи
Самотній вітер, що не знався на житті.
Йому співатиме осіннє листя,
Під музику, залежну від дощів.
Думки з туманами навік переплелися,
Заплутались у сяйві ліхтарів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815812
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.11.2018
автор: Юлія Рябенко