Ргкаш одразу помітив, що з ним щось не те. Сіріус був блідим, писав мляво. Ргкаш розпинався про спалення Шейлару. Він, правда, розреготався ще дужче, коли Сіріус розповів, що Шейлар спалили знову, п’ятнадцять років тому. Він тоді вижив лише дивом. Щоб не говорили в імперії, а терра не заспокоїлись.
- Можливо вони шукали мене. Хтозна. – Ргкаш хотів почухати свою голову, але ланцюг не пустив. Йому довелось відійти назад в тінь, щоб тиск ланцюгів послабився.
- А чому вони не можуть вибрати іншого лідера? – Поцікавився Сіріус.
- Ми не вибираємо, морра. – Терпляче пояснив Ргкаш. – Нас вибирає Все-дерево. А послідовники Нишпорячого, тобто старійшини на вашій, двоязикій, говорять його волю.
- Зачекай, три тисячі років ви слухаєте… Дерево?!
Це аж ніяк не вкладалось в голові. Дерево?! Дерево. Ні, Ргкаш просто знущався з нього. Тримав за недоумка.
- Ти ж п’єсу пишеш, забув? Хіба там не має бути красива казка? Не все одно тобі?
- Я б волів менш привабливу правду.
- Тоді розкажи мені про друге спалення Шейлару.
Сіріус на мить задумався. Його домівка згоріла якраз через день після його від’їзду. Він спостерігав за полум’ям та перетворенням міста в розпечений камінь, котрий потім провалився під землю, з високого пагорба.
Терра напали несподівано, говорили, що вони не жаліли нікого. Велике портове місто на південному боці імперії згоріло за день. Ще за день терра просто зрівняли його з землею. А все тому, що тодішній намісник вирішив влаштувати полювання в найближчому лісі. Він хотів вполювати птицю чи дичину, але здивуванню його не було меж, коли замість цього собаки загризли жінку-терра. Все б нічого, якби тіло спалили чи поховали, а не залишили помирати…
Маленькі домівки в Шейларі переважно були збудовані рибаками. Стіни були з частоколу з боку моря, адже ніхто не чекав, що терра вміють плавати. А вони вміли. Кілька десятків виплило одночасно з морських глибин. Квартал рибаків був розтрощений вщент…
- Казали, що це була помста терра. – Заговорив Сіріус. – Казали, що за одну свою, терра винищили всіх без жалю. Після кварталу рибаків терра напали на арсенал. Далі пожежа, руйнації, паніка. Вулиці Шейлару заповнились ріками крові, що потекли в море. Говорили, намісник затято захищав місто, але я не вірю. Після того, як сьогодні я побачив імператора власними очима.
- І як? – Поцікавився Ргкаш. – Схожий на того, хто мене переміг?
Сіріус промовчав, заперечно хитаючи головою. Все виявилось брехнею. Пізніше в одному з підручників у великій бібліотеці, Сіріус прочитав, що Шейлар заснований після битви з терра-істотами. Тобто при редагуванні тоді просто переставили дати. Не було нічого до того. Не було знищень, не було Сіріуса, котрий бачив це все своїми, тоді ще дитячими очима. Але ж Сіріус знав, що було. Чи й дійсно не було? З кожним таким питанням, він відчував нотки сумніву всередині.
- В вас, морра, це в крові, приписувати та вигадувати те, чого не було, немає і не буде. Пам’ять ваша коротка і зрадлива. Наступний імператор захоче – перепише історію так, ніби ніколи не було війн з терра, а жили ми в любові та злагоді від самого створення Райдуаєгу. Захоче – напише, що ми це бунтівні слуги двоязиких. І ви повірите. Повірите, бо захочете повірити. Приправити казочку нотками гіркоти та радості – і маєте. Морра мають інше минуле століття, ніж ті, що жили двадцять років до них. І ви повірите, всі у все повірите. Бо це написано на сторінках ваших книжок, бо це оголосили в вас на площі.
Я довго сиджу тут і слухаю. Земля інколи говорить зі мною. Через камінь, акведуки, світло та каналізацію, вона переказує мені слова інших морра. А я слухаю. В терра довга пам’ять.
- То що ж тоді буде з нами? – Запитав Сіріус. Він і не помітив, як перестав писати.
- Не знаю, майбутнє туманне. Морра вийшли з ери дикунства і каменю. І стали загрозою.
- Зараз у нас ера металу. Сталеві мури на кордонах, дирижаблі, промисловість. Всюди заводи, металургія процвітає як ніколи. Безробіття зараз дійсно немає, всі працюють. Зараз навіть є закон, що хто по виповненню дванадцяти не працює, - відправляється на виправні роботи в шахти – Сіріус згадав слова мандрівника, що дивом колись потрапив у вежу натхнення. Зовнішністю він був подібний на Сіріуса, і зник чомусь раптово. Але слова його закарбувались в пам’яті. Деякі куточки Атару, та й всієї імперії потерпали від диму та пилу, що вже забули, як виглядає небо. Інколи і з його вікна годі було щось побачити. – Так що там з деревом?
- А, ти про Все-дерево? Виглядає воно так, що не сплутаєш ні з чим іншим. Його коріння розповзається по всій землі і глибоко під нею. Поблизу нього не росте нічого. Там не водиться дичина, не співають пташки. Але інколи воно кличе нас. Ми всі вийшли з соку Все-дерева. В нас тече його кров. Знищи його і все закінчиться.
- Чекай, хіба ти не казав, що людей створено з пилу та землі?
- Люди не мають сили терра. – Ргкаш закотив червоні очі. – А ось сила терра, напряму залежить від нього. Дерево веде нас, не вказуючи шлях, а вказуючи лідерів, що поведуть нас вперед. Як мій батько, так і я, і наступний після мене. Послідовники виконують його волю.
- Або керують вами, вибираючи собі полководців. Терра і морра мають щось спільне. Наше життя зводиться до служіння ідеалам, до самопожертви заради чомусь вищому.
- Морра, зрозумій, ми не ідеальні. Різниця лише в тому, що згуртовуємось ми частіше ніж ви. Ми хранителі людей від вас ж самих. Для тих, хто ще якихось сто років тому вірив у всіх можливих божеств і різних вигаданих створінь, ти вважаєш безглуздим вірити у Все-дерево? Тим більше, якщо ти бачиш його, можеш провести рукою по корі дерева, послухати його шепіт. Ти відчуваєш силу, що тече в ньому і поволі передається тобі. Старійшини всього-на-всього виконують його волю. Вони присвячують йому все життя,
- Але чому його не знайшли ще люди? Твоє Все-дерево?
- Тому що не там шукають. Лише один ваш імператор бачив його власними очима. Котрі я вирвав разом з головою! На цьому досить розмов про Все-дерево, бо більше я не скажу про нього нічого. Я й так сказав забагато.
Сіріус не заперечував. Все ще блідими пальцями він підняв перо, відхилився трішки назад, до стіни, щоб світло смолоскипів падало на папір. Терра-істота зайшла в тінь. Сіріус почув, глухий стукіт, істота всілась на землю. Бряцання свідчило, що він розтирав руки від кайданів, котрі носив ось уже тридцять років. Єдине достовірне джерело правди в усьому Атарі, якщо не в усій імперії, сидить прямо перед ним.
- Ргкаш? – тихо покликав він.
- Га?
- Ти був правий, це дійсно красива казочка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815839
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2018
автор: Тост