Грудневий вечір тягнеться так довго -
Надворі розгулялася зима.
Не розуміє матінка одного:
Чому зосталася вона сама?!
Ростила діток, пестила, любила,
Все віддавала, що тільки могла.
Колись найкраща, і така вже мила,
І сама найрідніша їм була.
Роки летіли - діти підростали
Й помандрували свій шукати хліб.
Та й чоловіка рідного не стало -
З тих пір уже пройшло дванадцять літ.
Не їдуть діти: ні сини, ні дочки,
Не хочуть внуки бабу навістить.
По хаті дим засновує куточки
Від свічки, що забула загасить.
Напередодні помолилась Богу:
Щоб в її діток склалось все гаразд,
В житті щоб вірну вибрали дорогу,
Щоб успіх супроводжував щораз.
Аби лиш їм жилося в місті добре –
Вона вже якось проживе сама.
Сьогодні встала, порубала дрова,
На когось сподіватися - дарма.
Зайшла у хату, грубу запалила,
І борщик тихо мліє у печі,
Та відчуває, що не ті вже сили
Й чомусь уже не спиться уночі.
Чомусь так довго затягнулась нічка,
І вітер страшно виє за вікном,
Потухла, догорівши зовсім, свічка -
Сидить матуся в хаті за столом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815905
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.12.2018
автор: Ольга Калина