То посивів не з самоти полин,
Його так сиве полум'я спалило.
Міцна, настояна в гіркоті сила,
Зібрала сум захмарених долин.
Вертає пах полинний із чужин
На стежку, що сліди ходити вчила,
Там де верба нагнулася похила,
Щоб дати тінь знемозі на спочин.
Валу́ни вже сивіють з завірюхи,
Сивіє зорний і минущий шлях,
Каміння сиве крушиться від скрухи,
Невільно далечінь гірчить журбою.
Та повниться всього земного прах
Гіллячкою полинною живою.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 4
Не ад самоты пасівеў палын,
Яго сівое полымя спаліла.
Гаркоты неразведзеная сіла
Настоіць сум завоблачных далін.
Вяртае палыновы пах з чужын
На сцежку, што сляды хадзіць вучыла,
Дзе вербіна нагнулася пахіла,
Каб цень паслаць знямозе на спачын.
Сівеюць валуны і завірухі.
Сівеюць Млечны і нявечны шлях.
Сівыя крушні крушацца ад скрухі.
Міжволі далячынь гарчыць пакорай.
Абнашчаны ўсяго зямнога прах
Галінкай палыноваю бадзёрай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815951
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 01.12.2018
автор: Валерій Яковчук