Оминаєш її…
ніби рифи чужих берегів,
Хоч таки приручив
напівсловом, півхлібом, півсмутком…
Недостигле вино розіллється на білі сніги,
Цю поталу печаль вона в коси вплете тугим жмутком.
Оминаєш… а втім,
між проваллями дум віднайдеш,
У озерних краях упізнаєш її сині клени,
Синій смуток ночей…
тільки дощ тепер кольору беж.
На отих берегах не спинити печаль незбагненну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816077
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2018
автор: Олена Жежук