Холоднішало. Йому все важче ставало знайти собі їжу. Перехожі мимохідь кидали поглядом і йшли далі. Боляче...
Лише Старий М'ясник мимохіть підкидував обрізки. Хороший був чоловік. Хоч лаявся постійно і шкутильгав, він постійно усміхався, не зважаючи на біль. Він був живим, та зараз його нема.
На Помаранчевих очах заблікувало сонце. Тепло. Нарешті тепло. Цілу ніч йому довелось лежати на землі. Його картонний дім розтягли на мукулатуру, тож тепер під ним була лише вогка ранкова земля, яку ще не встигли прогріти.
Він заплющив очі на мить, опустив голову й прислухався... йде...хтось йде... Обережно піднявшись і залишивши кілька слідів за собою, він вийшов на дорогу. Виднілась темна постать. Силует наближався. Його опущені вуха піднялись.
Силует вже стояв біля нього і гладив охристу голову : "Друг. Хороший мій. Чекав мене... І я скучав за тобою. Друг."
Хоч він і не знав, хто такий друг, та йому здавалось, що це найтепліші слова, які тільки можуть існувати.
"А ну зачекай но друже -- силует зняв наплічник і почав чимось шарудіти -- ось це тобі"
На землю висипалась рибка, шматочки ковбаси, кісточки, шкірка з шинки. Все як він любив.
"Їж друже, не поспішай, а я пішов."
На цих словах силует запакувався назад і пішов кудись далі.
Помаранчеві очі вдячно сльозились. Він б провів його., та спочатку їсти. Їж поки дають, поки є.
Дивно буває... Ніби людину не знаєш, а достатньо побачити їй раз, як всі проблеми зникають. І в думках знов тихо лунає -- Друг...
Кінець першої частини.
10.11.18 © Стася
(Максим Стаськів)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816180
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2018
автор: Моряк