Нині уже не плачу,
сльози не мають сенсу -
дощ закінчи́вся наче,
після громів і стресу.
Небо таке ж, як вчора,
тільки вже більше тиші.
Я би воліла в гори,
там би писала вірші
Каменем по бетоні,
циркулем по судомах.
Та рятував би стогін -
дівчинко, ти удома!
Там, де сурмили болі
вперше на перехресті,
там де надії кволі
гралися у наперстки.
Там, де... Та що за настрій?!
Нині уже не плачу!
У завіконній тайстрі
дощ припинився ж наче?..
5.12.18 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816436
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.12.2018
автор: Леся Геник