Слон Гостре Ікло дружив із жирафою Сильна Лапа. Разом вони гуляли, грали у волейбол. Слон відбивав м’яч хоботом, а жирафа – чолом і шиєю. За сітку їм служила довга й розлога гілка пальми. Де взяли м’яч? Його знайшов Гостре Ікло біля туристичної бази. Пожильці з неї виїхали, а круглу іграшку, що скаче, забули за будинком біля дерева. А, може, люди-туристи й не забули її, а навмисно залишили слонові, бо бачили, як Гостре Ікло з-за паркану щодня спостерігав за тим, як вони грали у волейбол, і дуже тішились, коли він одного разу відбив хоботом м’яч, який летів у його бік. Гостре Ікло зрозумів правила гри і пояснив їх Сильній Лапі. З того часу, принаймні раз у день, коли не падав дощ, друзі грали у волейбол, аж поки якось за грою їх не застав лев. Він кілька хвилин спокійно дивився на гру волейболістів, сховавшись за кущем, а тоді вийшов і заревів:
- Хочу цю іграшку-у-у!
- Але це мій м’яч, я його знайшов біля будинку, - мовив слон.
- Підтверджую, - сказала жирафа.
- Я цар звірів! І маю право наказувати. Так ось, наказую вам віддати цю круглу штуку мені. А як ослухаєтесь, нашлю на вас кару.
- Гм… Гаразд. Забирай. Але ти чиниш несправедливо.
- Але ж ти, слоне, теж вчинив неправильно, взяв чуже, - почав виправдовуватися лев.
- Підібрав те, що лишили, не крав. Але не буду з тобою сперечатися. Бери м’яча, як тобі так до нього лапи чіхаються.
Лев узяв м’яч, не роздумуючи, й поніс його до свого дому.
Слон та жирафа понурили голови. Так гарно удвох проводили час за грою. І ось на тобі!
- Ходімо їсти траву, - запропонувала Сильна Лапа Гострому Іклу.
- Ходімо. Що ж і ще нам робити? – погодився слон.
Втягнули вони у свої животи десь так по десять кілограмів зеленого соковитого корму кожен та й пішли до річки воду пити. Як втолили спрагу, лягли під великим розлогим деревом, почали рахувати листя на гілках, птахів у небі. Та недовго відпочивали, десь так хвилин за десять зірвалися з місць, бо почули постріли.
- Треба втікати, - мовив слон. – Це можуть бути лихі мисливці. Вони вбивають нас, слонів, через наші міцні бивні.
- То не барімось.
Слон та жирафа побігли. Вони трималися близько одне від одного. За якийсь час почули вистріл позаду себе. Слон у мент кинувся вбік, а Сильна Лапа не встигла, впала. З її ноги потекла кров. Гостре Ікло злякався, але не кинув подругу в біді. Він швидко підняв її своїм хоботом, закинув собі на спину й поніс уперед. Тваринам вдалося відірватись від переслідувачів. Доставив слон жирафу додому й викликав їй лікаря – дятла Пильного. Той миттю витягнув дзьобом кулю, яка застягла у м’язі, промив рану джерельною водою, засипав дірку антисептичним трав’яним порошком і забинтував ногу.
- Одужуй, подруго, - мовив Гостре Ікло, прощаючись із жирафою.
- Дякую, друже, за допомогу. Якби не ти…
- А що я? Я зробив те, що мав зробити. Ти б теж мене в біді, сподіваюсь, не залишила?
- Ні.
- Ну, ось. Бувай! Відпочивай!
Два тижні Сильна Лапа не виходила з дому. Гостре Ікло провідував її, приносив фрукти та квіти. А коли жирафа вже змогла стати на поранену ногу, друзі знову почали гуляти разом. Сильна Лапа весь час думала про те, як їй віддячити слону за порятунок. Через місяць він святкуватиме свій день народження, то ж вона мусить йому щось гарне подарувати. Жирафа знала, що Біле Ікло найбільше в світі хотів би мати м’яч. Але де його взяти? Може, піти до того будиночка, в якому іноді проживають люди, спитати, чи немає в них м’яча? Як подумала, так і зробила. Та, дізналася, коли підійшла до відпочинкової бази, що вона зачинена. Хоч був вечір, жодне вікно не світилося. Однак Сильна Нога не здалася. Протягом двох тижнів підходила вона до будиночка й дивилась, чи не оселилися там пожильці. За два дні до дня народження слона на базу таки заїхали люди. Коли Сильна Лапа підійшла до брами, то побачила, як велика людина з малою грають м’ячем. Жирафа перехилила шию через загорожу і промовила:
- Вибачте, що турбую вас, люди. Можна вас про щось попросити?
- Жирафа говорить? - здивувався хлопчик.
- Так, сказала Сильна Лапа. - Звірі теж говорять, тільки люди не завжди чують їх.
- То про що ви хотіли нас попросити? – запитав чоловік.
- Мені потрібен ваш м’яч. Я задарма не хочу, можу вам фруктами за нього заплатити.
- А навіщо тобі м’яч?
- У мене є друг – слон. Він врятував мене від смерті. Завтра в нього день народження. Найбільша його мрія – мати м’яч.
- Але для чого слону м’яч?
- Він у нього був. Біле Ікло знайшов його тут, на базі. Цим м’ячем ми удвох грали у волейбол, поки його в слона не відібрав цар звірів – Лев.
- Гаразд. Ми дамо тобі м’яча. Ти ж не проти, сину? – звернувся чоловік до хлопчика.
- Ні, звісно. У мене в сумці є ще скейт, тенісні ракетки, книга товста. Буде мені чим зайнятися.
- Але де гарантія того, що Лев знову не відбере м’яча від слона? – спитав чоловік.
- А ви напишіть мені записку про те, що продали мені цю іграшку. Тоді він не матиме права відбирати.
- Ну, якщо це допоможе, то напишу. Тільки треба піти до кімнати, взяти ручку й аркуш паперу.
- Ідіть, а я фруктів нарву за той час для вас, щоб усе було по-чесному.
- Домовились, - мовив відпочивальник.
Жирафа зірвала банани, апельсини з верхніх гілок дерев і принесла їх людям. Чоловік з малюком уже чекали її біля воріт.
- Ось, візьміть, - сказала Сильна Лапа.
- Гарно пахнуть! – мовив хлопчик.
- Звісно, щойно ж із дерева.
- Ось вам м’яч, пані жирафо, - сказав великий чоловік, - і розписка про те, що ви купили його в мене. Підпис лишив і печатку поставив, беру її завжди зі собою в дорогу.
- Дякую, добрі люди!
- Хай щастить вам і слонику!
- І вам також!
На день народження до слона жирафа йшла з хорошим подарунком. Як Біло Ікло зрадів, коли побачив м’яч у руках подруги! Скакав, сміявся! З того дня друзі знову почали грати у волейбол. До них приєдналися зебра Смуга та мавпа Скакуха. Дізнався про це Лев, прибіг.
- Я заберу у вас цей м’яч.
- Не маєш права, - мовив слон.
- А це чого ж?
- Жирафа купила цього м’яча в людини. У мене є документ. Його бачили вже всі мої друзі. Вони піднімуть бунт, якщо ти вчиниш протиправно.
- Покажи папір.
Слон показав. Лев прочитав, був грамотним, як і більшість звірів лісу, які у свій час ходили до лісової школи.
- Мушу визнати, - мовив, - що документ правдивий, на ньому печатка стоїть. Жаль, що не можу забрати м’яч, грав тим, який минулого разу конфіскував у слона, у футбол зі сином. Та він вже не пригодний до вжитку. Син прокусив його зубом, і він випустив дух.
- Я в цьому не винен, - мовив Гостре Ікло.
- То не віддаси мені м’яча так, по-доброму?
- Ні.
Пішов Лев. Але затаїв зло на слона. Міркував весь час над тим, як покарати Біле Ікло за те, що він йому, цареві, відмовити посмів. І виміркував. Пішов до сусіднього лісу, де жила пантера Чорнухи, яка зналася на чорній магії, приніс їй в дарунок добрий шмат м’яса, й вона погодилась вирішити проблему Лева. Того ж таки дня Чорнуха наслала прокляття на весь слонячий рід.
- Від нині, - сказала, - слони не зможуть спати, як раніше, на ліжках. Цілодобово стоятимуть і триматимуть свої важкі ікла.
- Чи зможуть вони тепер довго жити?
- Ні. Будуть вимирати.
- Це те, що мені й треба, - мовив Лев, подякував пантері тай пішов.
І справді, з тієї пори слони, в тому числі, й Гостре Ікло, не могли й на хвилину лягти на бік, на живіт чи спину й подрімати. Щось їм не давало це зробити. Стали слони слабкими, млявими. За місяць так знесиліли, що ледве човгали ногами по землі. Зажурилася Жирафа. Шосте чуття їй підказувало, що тут не обійшлося без впливу злих чар. Лев наслав біду? Але магічною силою він не був наділений, інакше б усі вже знали про це. Тоді хто? Пішла Сильна Нога до річки (горло стиснув їй ком), щоб напитися води. втягнула вона кілька ковтків, сіла на бережку під деревом і заплакала. Побачили це два папуги, які сиділи на гілці куща навпроти неї. «Чого плачеш?» - спитав один із них. Сильна Лапа розповіла. «Я чув колись, - продовжив папуга, - від сови Білої, що вплив злих сил можна пом’якшити, якщо зробити дев’ять добрих справ». «Так? То є надія на вирішення проблеми?» «Є». В жирафиній голові затріпотіла радість. Вона встала, подякувала за інформацію папузі й вирішила діяти якнайшвидше. «Так. Які добрі справи вона може зробити? Придумала швидко й записала, коли прийшла додому в блокноті, які:
Перше. Посаджу три дерева в тому місці, де їх вирубали торік.
Друге. Розчищу у лісі джерело, яке забилось.
Третє. Рватиму щодня листки акації і носитиму їх Білому Іклу в дім, поки його тіло не зміцніє.
Четверте. Зроблю генеральне прибирання у хаті й біля неї.
П’яте. Намалюю картину й подарую її мамі просто так, не до дати.
Шосте. Навчу свою маленьку сестричку малювати, вона давно мене про це просила.
Сьоме. Зроблю лави зі старих сухих колод і поставлю на широкій галявині. Хай батьки-звірі сідають на них, поки їхні діти граються одне з одним.
Восьме. Змайструю гойдалки для звірят-малят – такі, як є біля дому туристів.
Дев’яте. Організую благочинний концерт для слонів.
За два тижні план, який склала жирафа, був нею виконаний. Прокляття чорної пантери ослабло.
І хоч слони, як і раніше, не могли спати в ліжку, проте вони стали це робити (спати) стоячи. До того ж, їм прийшла ідея перед засинанням класти свої бивні на кущі, гілки дерев чи впирати їх у їхній стовбур. Жирафи прийняли на себе частку злих чар. Тому вони вже не спали кілька годин, як раніше, а тільки одну годину на добу. Та це не вплинуло на стан їхнього здоров’я негативно, вони встигали висипатися. За тиждень всі слони, в тому числі й Гостре Ікло, вже були такими, як до прокляття. Жирафа зі слоном знову стали щодня грати у волейбол. А Лев… Він, втратив апетит, схуд, перестав усміхатися, його гризло сумління через те, що вчинив колись не справедливо. Подався цар звірів знову Чорнухи, хотів просити її, щоб зняла закляття, яке наслала на слонів. Та не застав тварину, що зналася на магії, в своєму помешканні, померла вона. З того часу Лев інколи реве. Всім задається, що робить він це без причини. Та це не так. Ревом він вивляє жаль, що вчинив несправедливо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816617
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)