Ой, що в нас, це за житуха?
Кричить жінка – цокотуха,
- У хатині нема пічки,
Посиніли в мене щічки!
Батареї - геть холодні,
Чи жива, ще я сьогодні?!
Чоловік, - Що за причина,
Хіба я, чи й не мужчина?
Треба спати укладатись!
Хоч старенькі, чом ховатись?
Моє сонце, йди зігрію,
Тож,як ніч, про тебе мрію.
А, дружина, гордість має,
Косо, хитро позирає.
Не зрівнятись і лисиці,
В очах жар, як тигриці,
- Ті обійми, геть до біса!
Чи здурів, гріха побійся!
Вже за газ сходи заплати,
Підняли ціни, ті (скоти).
Знову стали недосяжні,
Вони всі, блазні продажні.
Копійки останні здеруть,
За офшори, все загребуть,
Страшно жити, от холера,
Стала хата мов печера.
Кам`яне, чи що століття?
Тих всіх викинуть на сміття!
Сидять там - не чоловіки,
А зажери маніяки!
Зникни кАжу! З очей моїх!
Бо заб`ю, ще матиму гріх,
Прикривав руками вуха,
Права завжди цокотуха.
У скарбничці, гривні білі,
Беруть руки задубілі,
Все ж мабуть, піду платити,
Якось треба вік дожити.
06.12.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816757
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2018
автор: Ніна Незламна