Цей вірш присвячений не їй,
Цей вірш присвячений всім тім,
Які закинувши бажання,
Взялись за зброю й намагання!
Хтось каже: «Біль несеш в словах
Ти, наче бидло, ти - кріпак.
Святе Царейство ти не славиш,
І владу красних не приймаєш».
Так ти буржуйка, сагайдак,
Татарський злидня і дурак.
Вдавися римами своїми,
І легше стане на Землі.
Не раз батьки застерігали,
Язик притримать за зубами.
По – менше, синку, говори,
Бо вкрадуть чорні воронки.
Та я дурний не слухав рідних,
Наївшись каші, взявши хліба,
Свій шлях тернистий я обрав,
І в дисиденство я попхав.
Наставником обрав людину,
Яку всі знають - Чорновіла.
Без болю й страху на очах,
Вірші Василя прокричав.
За мною люди не пішли,
Бо надто всі бояться йти.
Та з чистим помислом, душею,
Я вірних друзів все ж знайшов.
Підтримав Стус і Симоненко,
І навіть Ліночка Костенко,
Не дали душу загубить,
Хай далі іскра в ній горить!
З Левком на прощу ми ходили,
Та на Аскольдову могилу,
Молитись воїнам святим,
Що полягли в огненнім дні.
Там Лесь Танюк зустрів привітно,
Де сяє сонце, віє вітер.
Колись там грали у футбола,
А зараз цвинтар, дзвони болю.
І Кожум’яка - дід старий,
Мав сиві вуса, а тоді,
Із нього душу виживали,
Ті табори із темной славой
Прокляття воїна святого
Стоять в борні за щастя, долю!
За внуків, правнуків, синів,
За нескінченність наших днів.
У всіх на світі свій герой:
Пропащій Одін, в тих Харон.
Персей, Тесей і Мінотавр,
Та в них нема за брата жалю.
Герої наші полягли!
За тридцять злотників своїх
Не продали вони державу,
Купили шлях собі до раю!
Та мир настав на білім світі,
Щасливі і здорові діти.
По парку грають у футбола,
Старой, сухою головою.
Забули всі про дисидентів,
Продали мову іноземцям.
Забули брата і сестру,
Всі знов повірили в Москву!
Та українці не дурні,
І правду знаємо всі ми.
Що брат на сході, то не брат,
А ворог, зрадник і дурак.
Та правда, наче проститутка,
Її всі хочуть та не люблять.
Ось так за правду в наші дні,
Чи можуть вбить мене чи ні?
Не вірю я Верховні Раді,
Яка продажна, любить зраду
Не вірю клятим москаляв,
Європі, Нато й США.
В кишенях жирні девіденти,
В народа гроші лиш на хліб.
Дістали влади побрехеньки,
Хай вимруть швидше всі вони!
У конфронтацію із ними,
Вступити в бійку не боюсь.
І за слова свої без рими,
Отримаю по голові.
І хай знущаються із мене,
Хай б’ють по морді, все одно.
Я дисидент і моє кредо:
«Живи борись і далі йди!»
Моя держава-Україна!
Найкраща в світі лиш одна.
За неї я борюся гідно,
Це моя мати! Небеса!
І за мої слова невпинні,
Мене спіймають наші злидні,
І будуть нищити мене,
Щоб менше говорив про це.
Спочатку гроші та голки,
Під нігті тикали мені.
Та я не здався, не кричав,
Бо за країну я стояв!
А потім куля у коліно,
І чоботом в ребро невпинно.
То зліва, справа, все одно,
Я відчуваю вже прийшло.
Відкрив я очі бачу – рай,
А там людей хоч відбавляй:
І Чорновіл, і Симоненко,
І Лесь Танюк і сам Шевченко.
І знов удар у лівий бік,
І знову біль, він весь запік.
Та то не чобіт, не кулак,
То ніж у грудях. Якось так!
І знову крик від «друзів» тих:
«Подохни, бидло, ти скоріш!
Тій труп для всіх буде наука,
Щоб всяк мовчав і кожен слухав!»
Та я не здохну, не спіши,
Я дисидент, і знай це ти.
Без болю, страху на очах,
Я гімн Вкраїни заспівав!
Я піднімусь і ніж дістану,
Брехню всесвітню зарубаю.
І правду світу розкажу,
Хай знає кожен правду цю!
Я вижив в битві. Я живу!
За Україною я йду!
Я дисидент і моє кредо:
«Живи, борись і далі йди!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817086
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.12.2018
автор: Олесь Амбросов